Займатися тим, що до душі! Саме про це завжди мріяв 46-річний Орест Земко. Заробляючи за кордоном або ж різноробочим, чоловік щоразу хотів бодай трохи присвятити час справі, яка приносить йому задоволення. І так було ще з дитинства.
Від іграшок власними руками до трактора
“Це моє хобі. У дитинстві я сам собі робив іграшки, майстрував щось власноруч. Це вже мій третій трактор. Ще 16 років тому я захотів своїми руками вперше створити щось масштабніше, бо ж маю технічну освіту. Не встиг зібрати до кінця свій перший трактор, як вже знайшовся покупець, який просто випрошував у мене мій виріб. Я таки його продав! Та за виручені кошти купив знову двигун і зробив наступного трактора. Щоправда, не повнопривідного. Продав і його. Знаєте, дотепер покупець мені телефонує і дякує”, – розповідає Орест Земко.
Свій новий трактор чоловік продавати вже не збирається. Розповідає, що без нього у господарстві не обійдеться. Та й шкода віддавати, адже надто багато сил і часу вклав у нього.
А розпочалося все із купівлі двигуна.
“Я накинув від руки просто блок-схему. І не відходячи від неї, тримаючи все в голові, помаленьку почав роботу. Я й толком належних умов не мав: орендований гараж на половину був закладений меблями, інструментів мало, зварку позичив, болгарку і дрель купив. Це все, що було. А головне – часу бракувало. Бувало й таке, що місяць до гаража не заходив, бо робота не відпускала. Не поспішав, давав собі час подумати. Бувало, йду відпочивати, забіжу в гараж, подивлюсь, на чому зупинився, і вже весь відпочинок про це думаю”, – розповідає пан Орест.
Невіра інших додавала азарту
Чоловік зізнається: знайомим інколи здавалося, що йому не вдасться самостійно зробити трактор. Утім, така невіра у його сили лише додавала ще більше натхнення. “Це був виклик. Усі ходили і казали, аби я лишив цю справу. Мовляв, у мене, людини, яка живе у п’ятиповерхівці та має обмаль інструментів, у домашніх умовах нічого не вийде. Та, розумієте, у мене навпаки після таких слів з’являвся азарт. Це ще більше мене заохочувало. Багато хто, йдучи повз, радив мені придбати якогось трактора китайського виробництва. Я втомлювався пояснювати те, що навіть якщо б у мене і нічого не вийшло, то я ніколи не розчарувався, і не пошкодував про зроблене”, – згадує чоловік. [gallery link="file" size="large" ids="332318,332319,332320"] У час карантину дружина навіть жартувала над його хобі. Мовляв, хотіла до гаражу ліжко принести, бо було відчуття, наче чоловік у ньому живе більше ніж вдома. Так і було, визнає пан Орест. Справу свою любить і не залишав до пізньої ночі. Застосувати свої вміння і реалізувати себе в Україні, на жаль, каже пан Орест, не вдасться. Каже, і роки вже не ті, і, живучи у маленькому Хирові, яке не є індустріальним, зробити це важко. Тож працюватиме лише задля свого задоволення. Іншим радить: “Багато-хто починає роботу і через маленькі труднощі – залишає її. Якщо ти не любиш майструвати, не маєш терпіння, то навіть і не берися. У мене не все виходило одразу, багато чого по декілька разів мені доводилося переробляти, але я знав, що так буде. Треба бути завжди готовим до труднощів”.
Дарина Татарчук
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал "Говорить великий Львів"
Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал
"Говорить великий Львів"
Підписуйтеся на
нашу сторінку у Facebook
