«Можливо, хтось на цьому краде гроші?», або Як у Львові зводять Польський дім

Бетонний скелет на початку вулиці Шевченка у Львові – це те, що встигли звести. Польський будинок культури мали завершити вже давно, але здачу об’єкта щоразу переносили, допоки взагалі не заморозили будівництво. Територія давно поросла травою, а виконавців підряду взагалі не впускають всередину. «Не просто стоїть, а ще зазнає втрат, бо сніг, дощ, грози, поздирало дахи. Люди, які навколо мешкають, звертаються, бо це вже дуже довго», – наголошує депутат ЛМР від фракції «Свобода» Руслан Кошулинський. Місцеві мешканці останній раз бачили тут будівельників більше року тому. Єдині, кого наразі можна зустріти на об’єкті, – це охоронці. Та й ті кажуть, що нічого не знають.

Яким мав бути Польський дім

Високий, скляний, модерний будинок – так зараз мав би виглядати Польський дім культури у Львові. Тут наші західні сусіди планували проводити різноманітні офіційні заходи та урочисті події із залученням місцевої діаспори. Раніше це була територія колишнього військового містечка. Її, на прохання польського сейму, Міністерство оборони України зобов’язалося передати місту, а ті, у свою чергу, – в оренду на 49 років «Федерації польських організацій на Україні». «За умовою договору дозвіл на приміщення було надано одночасно з передачею в оренду земельної ділянки. За кошти не з бюджету ЛМР мала бути проведена реконструкція цього об’єкту», – пояснила директорка юридичного департаменту ЛМР Гелена Пайонкевич. Гроші на будівництво виділяв польський уряд. Початкова вартість об’єкту становила 17 мільйонів злотих. Це близько чотирьох мільйонів євро. Однак в процесі спорудження ціна постійно зростала. У будівлю уже вкладено 6,5 млн євро, а до завершення робіт ще дуже далеко. Сьогодні загальна вартість Польського дому оцінюється вже у 10 мільйонів.

Кожен витрачений злотий аналізується та враховується?

Це уривок із доповіді президента Асоціації «Спільнота Польська» Даріуша Боніславського, що відповідає за довгобуд у Львові, перед депутатами Сейму. У тамтешньому парламенті не розуміють причин здорожчання будівництва, тож ініціювали проведення аудиту. Аби дізнатися результати фінансової перевірки, надсилаємо інформаційний запит у Польське консульство. Проте відповідь дипломатів насторожує: «Шановна Пані, у відповідь на Ваш запит Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові повідомляє, що згідно із 43 статтею Віденської Конвенції про консульські зносини та 17 статтею про Консульське право, консульська установа не підлягає обов’язкам накладеним на розпорядників інформації, відповідно до закону України «Про доступ до публічної інформації»». Чому польська сторона не бажає звітувати про її будівництво у Львові намагаємося дізнатися безпосередньо у дипустанові. Охорона супроводжує нас до дверей, але зустрітися з консулом все одно не вдається: «Прошу панство, нема пані консулки. Зконтактуйтесь з нею поштою або телефоном». Також дізнаємося, що у 2012, коли польський уряд лише розпочинав реалізацію проєкту, громадські організації місцевої діаспори оголосили про збір пожертв на будівництво у Львові. Навіть вказувалися чіткі реквізити, куди переказувати кошти.

Підрядника обрали тамтешнього…

Згодом стає відомо – проєкт урядовий і фінансується з державного бюджету Республіки Польщі. А хто організував благодійний збір та на що пішли гроші – у «Федерації польських організацій на Україні» не знають і свою причетність до цього заперечують. «Таких зборів взагалі не було. Це все здогадки»¸– кажуть там. Будь що коментувати з приводу будівництва Польського дому у «Федерації польських організацій на Україні» відмовляються. Хоча саме ця юридична особа виступала замовником проєкту в Україні і була уповноважена представляти тут інтереси іноземної сторони – тобто, Асоціації «Спільнота Польська», що знаходиться у Варшаві. Підрядника обрали тамтешнього – польську компанію «АВМ Wschod», бо в Україні вона мала своє представництво з усіма необхідними дозволами та ліцензіями – дочірнє підприємство «Ресбуд Україна». А от проєкт будівництва та авторський нагляд виконувала інша вітчизняна фірма – «Будівельно-інвестиційна компанія (БІК) «Будус». «У 2015 році ми отримали замовлення на проєкт будинку польської культури. Було підписано завдання і у 15 році виконувалися проєктні роботи», – повідомила директорка компанії «Будус» Галина Велідова. Вона – співвласниця компанії, що здійснювала авторський нагляд за об’єктом. Жінка скаржиться, замовник досі не розрахувалася за частину виконаних робіт. У польської сторони з’явилися сумніви щодо ефективного використання коштів на будівництво. Тож фінансування призупинили. «Ну, а скажіть, будь ласка, чи будуть люди за «дякую» працювати? Навіть цей фактор. І будь-що, будь-які документи – це все певні видатки», – пояснює вона.

«Можливо, хтось на цьому краде гроші?»

Саме тоді і викликали до польського Сейму звітувати перед депутатами про хід будівництва у Львові президента Асоціації «Спільнота Польська» Даріуша Боніславського. Парламентарів цікавило, чому кошторис робіт зріс із чотирьох до десяти мільйонів євро та як здійснюється контроль за використаними коштами. Анна Шмідт-Родзевич, депутатка польського Сейму: «Додатково хочу попросити надати детальну інформації щодо пропозицій всіх компаній, які раніше подавали заявки на підряд. Якщо ми проаналізуємо ці запити, то зможемо краще оцінити, чи було обрано найкращу компанію для будівництва Польського дому у Львові» (переклад з польської).  Схоже, цей запит без відповіді не залишився. Вже через кілька місяців «Спільнота Польська» змінює генпідрядника. Відповідальною за будівництво стає компанія «MR System». Субпідряд в Україні взялася виконувати компанія «ТрансБуд». Роботи відновилися, але не на довго. До завершення підійшов термін договору щодо авторського нагляду за будівництвом. «Була проведена перевірка. Ще в 19 році ДАБІ встановлено, що авторський нагляд не здійснюється. Через це є припис, що будь які будівельні роботи проводитися не можуть», – каже Галина Велідова. Здавалося б, це юридична колізія, яку легко можна виправити. Втім робити цього замовник не поспішає. І коментувати будь-що з цього приводу польська сторона відмовляється. «Виникає запитання: це є політична дія, це комусь не вигідно, щоб у Львові був центр європейського діалогу? Можливо, хтось на цьому краде гроші?», – каже депутат ЛМР від фракції «Свобода» Руслан Кошулинський.

Змінили підрядника?

Виявляється, засновником будівельної компанії «ТрансБуд» є Володимир Марценюк, який водночас очолює «Ресбуд Україна» – фірму, що вела будівництво до 2017 року. Таким чином, зміна генерального підрядника, по суті, нічого не змінила. «Ця корупційна складова, коли кошти то затримуються, то зникають взагалі, то, от говоримо про репутаційні ризики. Бачимо, що європейські стандарти не є вже такими досконалими і тому, щоб це уникнути, потрібний подвійний контроль як зі сторони польської так і з української» – каже економічний експерт Андріян Фітьо. Володимир Марценюк і його «ТрансБуд» уже є фігурантами кримінального провадження про мільйонні розкрадання на ремонті архітектурно-історичного комплексу в Ужгороді «Совине Гніздо». Тоді, через компанію, яка виконувала підряд, чоловік переказував кошти на інші фірми, якими володіє, а також на рахунки ФОПів своїх родичів, після чого виводив їх у готівку. Відтак стрімке зростання кошторису на зведення Польського дому тепер не дивує. При цьому виконавці нарікають, що замовник не оплатив за частину вже виконаних робіт. Зокрема директорка «будівельно-інвестиційної компанії «Будус» Галина Велідова каже, що це «господарчі справи, які вирішуються трошки в іншому». Пояснення такій дивній позиції жінки знаходимо у реєстрі юридичних осіб. Пані Галина, яка володіє компанією «БІК Будус», що здійснювала авторський нагляд за об’єктом, водночас є підписантом скандальної фірми «ТрансБуд». Ба більше, згодом на Шевченка 3-а, де велося будівництво, правоохоронці вилучили підроблені документи та печатки, які, за версією слідства, використовували для відмивання коштів. Судовому реєстрі. (Справа №461/952/20): «Вилучені документи, свідчать про те, що вказані юридичні особи виконували ряд робіт по об’єкту Центр польської культури і Європейського діалогу та отримували фінансування і замовлення від різних замовників, хоча, у відповідності до інвестиційної угоди, одним єдиним замовником виконання робіт та укладення договорів наділена Асоціація «Спільнота Польська»». Хоча в Україні інтереси іноземної асоціації представляла громадська організація «Федерація польських організацій на Україні», проте і там спілкуватися з журналістами вперто не бажають. «Я на це ні одного звіту не дам, бо Польський дім будується не федерацією, а іншою країною.» Така позиція організації наштовхує на думку, що не випадково саме Володимир Марценяк є учасником будівництва. «Ресбуд» він очолив якраз напередодні початку будівельних робіт. Нагадаємо, це дочірня компанія польського підрядника. А коли генпідрядника змінили, Марценяк залишився, але вже через власну фірму «ТрансБуд».

В ЛМР у конфлікт не втручаються, хоча є учасниками угоди

Сьогодні в’їзд на територію незавершеного будівництва контролює приватна будівельна компанія. Через це старі виконавці навіть заявляли про рейдерське захоплення об’єкту. Та, як з’ясувалося, самі ж поляки і не впускають будівельників на майданчик. «В нас є офіційна угода, юридичні підстави. Були правоохоронні органи», – каже представник охоронної фірми. Додатково пояснює, що вони тут не від початку, а з того часу як прийшов інший підрядник. У Львівській міській раді про конфлікт знають, але не втручаються. Хоча є безпосередніми учасниками інвестиційного договору. «Це є міждержавна угода і місто просто було посередником в транзакції: Міністерство оборони дало згоду, щоб їхнє майно передати під будівництво польського дому. Львівська міська рада просто через себе це пропустила», – каже міський голова Андрій Садовий.  «Чому ж тоді, якщо місто Львів є учасником інвестиційної угоди, міський голова не б’є у дзвони – адже це не секрет, що можна звернутися до представників європейської унії, до посла. Можливо, у вас щось змінилося, дайте нам знати, і ми самі загосподарюємо цю територію», – каже на це депутат ЛМР від фракції «Свобода» Руслан Кошулинський.

Ніхто не знає, як завершити будівництво

Угода, про яку йдеться, була підписана у 2012 Асоціацією «Спільнота польська», «Федерацією польських організацій на Україні» та «Агенцією ресурсів Львівської міської ради». Згідно із нею, комунальне підприємство має право вимагати від інших сторін інформацію про хід усіх робіт на об’єкті. Але там ні слова про те, що робиться на орендованій міській землі. «Ну я не можу нічого сказати, бо я не володію питанням», – каже керівниця Департаменту економічного розвитку ЛМР Наталія Кулинич. Оскільки є чинна тристороння угода, це може бути і будівництво зовсім іншого об’єкту, який може використовуватись і в туристичній сфері або як адміністративна будівля, або в будь який інший, який дуже потрібний громаді Львова, – пояснює юрист Юрій Танасійчук. Фахівці кажуть, юридично оформити довгобуд у комунальну власність – справа важка і вкрай витратна. Водночас у Польщі хочуть викупити землю міста, на якій зводять їхній Центр культури. Але точно жодна зі сторін наразі ще не знає, як завершити будівництво. І так виглядає, що бетонні стовпи ще довго нависатимуть над частиною вулиці Шевченка.

Анастасія Ярмоловська