Христос приходить у наші будні, щоби дати надію. Різдвяне інтерв'ю з владикою Степаном Сусом

Про силу соцмереж та онлайн Богослужіння, сенс Різдва та прихожан у шортах розповів Єпископ УГКЦ, Владика Степан Сус в інтерв'ю програмі “Без гриму з Марією Шиманською” на телеканалі NTA.

Кожного року маємо себе запитати: А якою є моя любов

-  Як Ви святкуєте Різдво, які маєте особливі традиції?

- Різдво – це дуже особливий час, свято Світла, народження Божого Сина. В обставинах сьогодення, коли ми відчуваємо довкола темряву, виклики, труднощі, так важливо зосереджувати увагу на тому, що ми є з Богом. З нами Бог і ми маємо ту опору, яка є надійною в усіх обставинах життя. Звичайно, Різдво для всіх – це є родинне свято, свято спільноти. Як єпископ, я маю спільноту в Києві, але стараюся бути і тут. Для мене це свято бути з друзями і рідними, колядувати і радіти, тому що наші обставини потребують радості.

-  Яка Ваша улюблена колядка?

-  «Нова радість стала» і «Бог ся рождає» – це такі хіти, які всюди всі знають. Навіть ті, хто не знає колядок, починають підспівувати. Колядки наповнені хорошим змістом і говорять про реальність події, про те, що народився Божий Син, і це є справді велика радість для кожного з нас, яку ми постійно переживаємо в святі Різдва Христового.

-  Наші люди поділилися – як правильно говорити: "Христос рождається" чи "Христос народився"? Як правильно і чи варто на такому акцентувати увагу?

-  З перспективи нашого часу ми мали би казати, що  "Христос народився", бо подія відбулася в минулому. Але це свято має коріння у вічності, що Бог завжди є, в Нього немає минулого  чи майбутнього часу –  Він завжди теперішній. І тому "Христос рождається" – це теж правильне привітання. Я би порадив нашим українцям, щоб вони віталися і так, і так, не робили великої різниці й не ділилися на цьому. В святі не важливі формати чи декорації, але важливий зміст.

-  Яким має бути зміст Різдва 2022 року від народження Христа?

- Темрява завжди руйнує, зло ніколи нічого не будує, конфронтація – нищить. Христос приходить у будні нашого життя для того, щоби дати нам надію, підсилити наші сподівання і навчити нас любити. Не любов’ю соцмереж, не білбордами чи рекламними щитами, а любов’ю, яка готова терпіти, розуміти, прощати і приймати. Христос прийшов саме для цього і саме для цього ми святкуємо кожного року Різдво. Кожного року ми маємо себе запитати, а якою є моя любов? Якою любов’ю живе моє серце? Це є змістом нашого свята – навчитися любити так, як полюбив нас Господь.

Ісус Христос міг би стати блогером

-  Минулий рік був наповнений скандалами з соцмереж: це і блогери, які переодягалися в рясу, які приставляли пістолет до лиця паралізованої бабусі, аби зібрати більше переглядів. Це блогери, які влаштовували гучну вечірку в День пам’яті жертв Голодомору. Ці блогери мають величезну аудиторію і на них рівняються. Які висновки має зробити суспільство і про що це свідчить для Вас, як для Владики, священника і людини, яка відповідає за душі парафіян?

-  Усі ці блогери ставлять перед нами одне запитання – які цінності ми шануємо і наслідуємо в своєму житті. Прикро бачити, що багато людей до кінця не розуміють, для чого є ті соцмережі. Вони не для того, щоб показати якесь кричуще відео чи відео перед своєю смертю. Багато блогерів загинули від того, що вони хотіли зняти якесь відео. Кожне відео має нести якусь правду, цінність, має виховувати, а не нищити цінності в житті людини.

Блогери мають поставити питання самі собі: яка ціль? Ціль назбирати фоловерів, лайків, грошей чи щось значно більше. Перед нами будуть ще більші виклики. Ми повинні повертатися до живого, реального спілкування і звертати увагу на те, якими соцмережами користуються наші діти, побачити їхній світ. Часто сторінка особи показує світ, в якому людина живе, зміст її життя і  внутрішній світ. По тому батьки можуть побачити, чим живуть їхні діти. Можливо, ще не пізно звернути увагу на їхнє виховання, пояснити, що є реальне життя. В реальному житті потрібно навчитися давати собі раду. Цього не навчить жодна соцмережа.

- Ви самі не хотіли йти в ТікТок? Людина завжди має альтернативу не підписуватися на блогерів, які знущаються над людьми чи над чиїмись моральними цінностями. Владика Степан Сус може з’явитися в ТікТоці?

- Я просто реально не маю часу. Я користувався інстаграмом, але сторінку знищили хакери, хотіли, щоб я біткоїни їм заплатив. І все пропало. І слава Богу, що все так сталося: я почав все з початку, з нуля. Мені тоді дуже багато писали і я не мав часу, фізично не встигаю. Я пробую бути доступним для людей, соцмережі цю доступність спрощують. Люди питаються різні речі,  про які, можливо, вони ніколи б не запитали в церкві. І я радий, що я можу бути їм корисний.  У ТікТок я не бачу змісту реєструватися, бо коротеньке відео я зніму і в інстаграмі. Хто захоче – скористає з цього.

-  Якби Ісус Христос був у нашому часі, він би став блогером?

-  Я думаю, що міг би бути блогером, тому що це є один із форматів, як донести правду. В той час коли Він жив, то існував лише усний спосіб, згодом почалося все записуватися. Тепер ми маємо Євангеліє. Це записані історії із життя Ісуса Христа, які дійшли до нашого часу. Це все перейшло в формат книжок, потім з’явилися журнали, газети. Був великий шок, коли з’явилося радіо, може навіть забороняли слухати його: не слухайте радіо, бо багато часу витрачаєте на дурниці.

Тепер прийшов час відео, візуалізація. Людині достатньо побачити якусь картинку і вона багато чого починає розуміти. Такі мотиваційні картинки з коротенькою фразою Ісуса Христа дають можливість людині запам’ятати щось хороше зі Святого Писання, аніж би вона читала цілий текст. Напевно, Христос би використав найкращі засоби комунікації, які би були зручними для людей, але й не відмовлявся теж від радіо і старих методів донесення правди.

- Як Ви ставитеся до цих картинок в свята, коли заспамлюють максимально соцмережі?

- Я ставлюся дуже негативно. Так багато цих картинок. Деколи мені навіть смішно, бо є різні картинки, деколи з такими підтекстами. Розіслати одну картинку всім - це зручно, але все-таки краще написати кілька своїх слів. Я на всі картинки відписую повідомлення, чим хочу показати людині, що попри свою зайнятість, знайшов можливість відписати кілька слів.

Якщо нема духовності, тоді немає і цінностей, людина дезорієнтована

-  Ви наймолодший Владика. Коли ми з Вами спілкувалися, Ви, будучи настоятелем храму, казали, що маєте час на спортзал. А зараз маєте час на це?

-  Так, я стараюся при нагоді ходити в спортзал, трішки побігати, зробити різні вправи, щоби тримати себе в формі. Коли немає часу на спортзал, стараюся вдома це робити. Біг і різні вправи – це є така норма дня.

-  Коли Папа Вас благословив на цей титул, Ви казали, що це буде дуже відповідально і важко. Минуло два роки: Ваш прогноз справдився?

- Все в нашому житті є тяжким і відповідальним, тому що служіння вимагає багато зусиль. Тим більше я відповідаю за наших українців за межами України – це майже 18 країн світу. Треба всіх відвідати, кожного послухати, зрозуміти. А це не є легко і просто. Коли я був у Львові настоятелем храму, то був у межах храму, а тепер глобальніше треба мислити. З Божою поміччю вдається. Я багато чого зрозумів, навчився і думаю, що наступний рік буде значно простіший.

- Ви згадали про Ваше настоятельство в Гарнізонному храмі. Ви говорили, що Вам боляче щоразу, коли доводиться когось ховати, коли чуєте дзвінки зі сходу. Зараз хлопці до вас телефонують?

- Так, телефонують. Я стараюся бути на зв’язку з нашими воїнами. Я дуже ціную їх усіх, виховників нашої Академії і київської Академії, я до них приходжу на зустрічі, бесіди. Звичайно, війна залишає певні рани, знаки в житті кожної людини. Хочеться, щоб пам’ять про наших воїнів була вічною, щоби не лише Господь, але і ми всі пам’ятали, за кого, за що і чому вони віддали своє життя.

Ми маємо бути мужніми і сильними перед наступними роками, бо не знаємо, що нас чекає. Мужність – це те, що має нас вчити долати виклики, не опускати рук і жити. Вони поклали своє життя не для того, щоб ми створили такі обставини в нашій країні, щоби більше ніколи нікому не приходилось віддавати життя за мир, свободу і ті цінності, які будують державу.

- Ви згадали про нашу розділеність. Навіть у війні ми поділилися: одні говорять, що треба йти до кінця, інші - що треба зупинитися, бо занадто багато людей загинуло. Де тут знайти порозуміння? 

- Кожна війна і кожний конфлікт вимагає діалогу. І це кращий варіант, ніж воювати, тому що під час війни гинуть з обох сторін. Це добре, що ми цінуємо наших воїнів, для нас вони є героями, але по ту сторону воюють наші вороги, які нас ненавидять, але вони гинуть і їх ніхто не цінує. Ми маємо війну з країною, яка не цінує людське життя. Для нас кожен наш герой є цінним і є прикладом до наслідування, а вороги наші вбивають життя.

Цей діалог з ворогами є непростим, тому що говорити про припинення війни з людьми, які не цінують власних громадян, є дуже складно. Це є система, покликана вбивати. Ця система КГБ, система нищення людського життя - вона присутня і далі як у Росії, так і в Білорусі. Вони не зуміли відмовитися від системи, яка є проти людини. Вона здатна знищити людину тільки за те, що вона хоче бути свобідною. Думаю, що нам вдасться вести діалог із нашими ворогами. Якщо хтось до нас проявляє агресію, то ми маємо повне право, обов’язок цю агресію зупинити, навіть якщо будуть гинути наші вороги. І нехай не думають, що можуть нас знищити.

До церкви можна зайти і в шортах з фотоапаратом, і в лижному костюмі

- Я знайшла Вашу розповідь про туриста, який просив дозволу зайти в храм, бо був у шортах і з фотоапаратом...

- Він запитався, чи можна зайти у храм в шортах. Я кажу: "Заходіть". А він питає: "А як на мене буде Бог дивитися?".  Я кажу: "Як на фотографа в шортах і з фотоапаратом".

Церква – це не є інституція, церква – це є дім, місце, де людина має себе чути добре, зручно. Де їй не мають звертати увагу, як вона має стояти, хреститися, молитися. Тут кожен може прийти, бо це місце зустрічі з Богом, місце, де людина приходить просто помовчати, сказати те, що її турбує. Або й нічого не сказати, якщо важко висловити свій стан душі. Тут кожен має бути почутий.

Якщо ми людині звертаємо увагу на те, що вона щось не так чи не то робить, то... А людина, може, вперше прийшла до церкви. А, може, турист одягнений у лижному комбінезоні, бо він з Буковеля вертається до Києва і вирішив зайти до храму помолитися. Треба дати йому можливість зайти, хай заходить! Його Бог і в лижному костюмі прийме, і в шортах. Залежить від обставин, бо коли ми святкуємо або йдем на якусь зустріч, ми теж готуємося і не можна прийти в будь-чому. Але є випадки, коли хочеться зайти, то хай людина заходить. Чи хустки нема, чи в штанах – купа різних традицій. Все-таки тут звертається на відкритість церкви, бо церква – це є дім.

-  Як вважаєте: українці є насичені духовно чи все таки духовно розчарований народ?

-  Я думаю, що українці нічим ще навіть не зачаровувалися і не мали коли дуже розчаруватися. Ми живемо в такому західно-українському форматі, а центральна, східна Україна, Чернігівщина – там ще пісня «Мій номер 245» хіт сезону. У них такі цінності. Ми дуже мало часу присвячуємо духовному вихованню людей, відкритості, щоб вони відчули, що духовність – це те, що збагачує. А вони обкрадені радянським минулим, часто спустошені, не мають базових цінностей. Починають сніданок з пляшки пива і тішаться тим, що вони мали можливість її купити. Якщо нема духовності, тоді немає і цінностей, людина дезорієнтована. Ми маємо інше: люди тут розчаровані церквою, є такими антиклерикалами, чи насміхаються з церкви. Це теж є запитання і до нас, як до церкви. Вміння бути відкритими, зрозуміти людей, їх ситуацію. Церква не є приватна власність, це є для всієї спільноти.

Через ковід люди зрозуміли, що життя дуже крихке

- Два роки ми живемо в COVID-19. В умовах пандемії церква також отримала великий виклик, відбувалося онлайн спілкування. Що дали онлайн відправи і що забрали?

-  Ковід – це стрес для всього світу, серйозний виклик і тест для всіх людей: віруючих і невіруючих. Тест на вміння довіряти, тримати дистанцію, переживати одне за одного. Комусь навіть не вдалося обняти своїх рідних в останні хвилини життя. Це справді великий виклик, коли ти не маєш можливості попрощатися з кимось. Ми розуміємо, що багато людей перейшли в інший формат спілкування. І ми не жаліємо про онлайн служіння, бо ми врятували життя. Можливо, через те, що вони не були на літургії й справді врятувало їм життя. Цікаво, що онлайн богослужіння відкрили для багатьох людей церкву зсередини.

Уявіть собі, що людина, яка жила навпроти церкви, ніколи не була в храмі, але через онлайн трансляції побачила, якою красивою є церква всередині, яке цікаве богослужіння.

Є багато людей, які кажуть, що коли скасують обмеження, то обов’язково підуть до церкви на Службу Божу. Це теж є такий позитивний момент.

- Думаєте, що підуть чи це лишень слова?

-  Я думаю, що підуть. Багато людей зрозуміли, що життя – воно дуже крихке, легко його втратити. Здається, що ти сильний, здоровий, а може в один день все перевернутися. Коли людина стоїть дуже близько до смерті – багато міняється. Навіть атеїсти просили, щоби їхнього родича похоронив священник. Питаю: "Чому?", – "Бо без церкви немає логічного завершення життя". Незвично просто занести труну на цвинтар і все. Ми хочемо, щоб помолився священник. Ми не віримо, не хрестимося, але хочемо, щоб священник помолився над нашим рідним, бо віримо, що Бог є милосердним. Бог є милосердний – гарні слова, які треба не тільки почути, але й зрозуміти.

Папа Франциск робить неочікувані пастирські візити

- Відчув, що певний етап наших реставраційних робіт дійшов до кінця. Це справді був непростий проєкт, великий виклик і великий масштаб робіт. Але з Божою поміччю і підтримкою багатьох людей нам вдалося це зробити. Ці фрески бачили наші прихожани в 1740-му році, 1840-му році, 1940-му році. І у 2021 році ми також побачили ті самі фрески. Це велика цінність.  В Україні в крайні роки не реставрувався такий великий об’єм робіт.

-  Блаженніший Святослав сказав, що говорив з Папою Франциском і, ймовірно, він приїде в Україну...

-  Папа Франциск має зовсім інший метод своїх пастирських візитів, аніж Папа Іван Павло ІІ, чи Папа Бенедикт. Він такий неочікуваний. Колись до таких візитів рік і довше готувалися. Папа Франциск простіше до цього підходить. Він може за два місяці сказати, що планує відвідати країну, яка його запросила.

Кожного року багато країн запрошує Папу Франциска і він особисто висловлювався Блаженнішому Святославу, що він дуже би хотів приїхати і для нього це питання є одним із найперших. Напевне, служба протоколу шукає слушний час візиту і обставини. Папа Франциск завжди цікавиться обставинами життя людей, де людям є непросто, люди терплять. Можливо, він захоче відвідати Донбас, місце, де йде війна і для такого візиту відшукається можливий варіант, щоб це було безпечно і з великою користю для всіх нас.

-  Є імовірність, що Папа приїде до Львова, в Гарнізонний храм і ми похвалимося фресками?

-  Папа може будь-куди приїхати, все залежить від того, які міста для візиту запропонує служба протоколу. Папі, як Єзуїту, буде цікаво відвідати Єзуїтський костел чи Гарнізонний храм, але зараз важко щось говорити, можна мріяти, але таких мрійників в Україні дуже багато. Не знати куди Папа приїде, бо він взагалі може відвідати тільки Київ і Донбас, а до Львова не приїхати. Але візит буде сповнений радості і він докладе багато зусиль для того, щоби мир і спокій повернулися в Україну.

Бог нас любить і ця любов має спонукати нас ставати кращими

- Що би Ви сказали для глядачів і читачів NTА і для тих, хто любить правильний україномовний контент?

-  Я хотів всіх запевнити, що Господь є справді велика любов. Бог так полюбив цей світ, що свого Сина Єдинородного послав у цей світ, щоби всіх спасти. Відкиньмо свої думки, що Бог сидить з великим айпадом і записує всі наші гріхи і помилки. Це неправда. Бог тільки нам пригадує, що ми мамо завжди шанс і можливість змінити своє життя і маємо час, щоби помінятися. І Його народження, Його Різдво, Його прихід у наше життя – це є бажання Бога засвідчити свою любов. Бог нас любить і ця любов має спонукати нас ставати кращими, міняти своє життя і пам’ятати про цей шанс, який Бог дає кожний день.

Марія Шиманська, Олена Івашків

• БЕЗ ГРИМУ З МАРІЄЮ ШИМАНСЬКОЮ
• РІЗДВО
• СТЕПАН СУС