Нас не можна перемогти, такого ще не було, - Ахтем Сейтаблаєв про життя кримських татар в окупації

.

 Страх з’являється від незнання

- Під час фільмування найбільшою емоцією було хвилювання, тому що я добре знав, хто буде першим глядачем цієї стрічки. Перелік завдань, які стояли і переді мною, і перед нашою знімальною групою, був доволі великим. Бо коли знаєш, що стрічку будуть дивитися твої батьки, які так само потрапили під депортацію... Батько майже не пам’ятає цього, а мама пам’ятає доволі добре ці часи, хоча й була дитиною. Тому кортілося робити це і переконливо, і чесно, і емоційно. Мрієш, щоб твою стрічку потім дивилися не тільки дорослі люди, а й в школі. Це важливо, тому що діти мають знати, що відбувається, коли є багато страху. Страх з’являється від незнання. Незнання того, хто мешкає поруч з тобою, чому він або вона розмовляє іншою мовою, чому мовиться саме так, а не інакше. Чому колір шкіри саме такий, а не такий, як у тебе. Справді, багато завдань ставили перед собою. Не знаю, чи виконали всі, але маю надію, що завдання розповісти історію, завдання прокричати на весь світ, що ми є, - виконали! Що ми, кримські татари, - такі ж самі люди. Ми мешкаємо поруч. Ми так само любимо, так само сподіваємось, так само хочемо жити, так само хочемо, щоби наші діти не боялися виходити на вулицю або йти в школу. «Хайтарма» був першим моїм прокатним фільмом, до цього були телевізійні. Це була моя таємна мрія. А, можливо, й мрією чималої кількості хлопців, кримських татар - е побути трохи Амет-Ханом Султаном. - Хто не знає – це льотчик, Герой Радянського Союзу, якщо я не помиляюся. - Так-так, двічі Герой Радянського Союзу. Кожен хлопець в часи мого дитинства добре знав, хто такий Амет-Хан Султан. І зараз молоді кримські татари так само обізнані, хто він такий. Він уособлював у собі для мене мужність людини, чоловіка, військову звитягу. І оте пасіонарне бажання самотужки довести, що ти не є зрадником ані народу, ані своєї присяги. І твій народ, так само не є зрадником, твої батьки – не зрадники. Хоча я й досі не розумію, звідки можна було взяти сили, щоб… Коли ти захищаєш свою велику батьківщину Радянський Союз і малу батьківщину Крим - і оця велика батьківщина силами НКВС знищує все те, що тобі є близьким і рідним. Деякі епізоди – це дійсно є спогади моєї мами. А найяскравішим і емоційним для мене був спогад про те, як уже у вагоні для перевезення худоби, куди запхали велику кількість людей, і мою маму з її мамою, їм не вистачало повітря. Людей було так багато, що не тільки сісти кудись, але й стояти не було місця. І тоді вона раптом відчула, що виросла і дивилась на всіх людей зверху. Вона зрозуміла, що якийсь чоловік підняв її на руки. Дорослі люди піднімали дітей, тому що вгорі повітря було більше. Я одразу уявив собі цю картину, яка стала свідченням відношення дорослих людей до дітей, як до майбутнього, заради якого живеш.

Крим - це було надвелике розчарування

- Це було надвелике розчарування. В Ташкенті у той час вже був величезний міжнародний аеропорт. О четвертій ранку ми приземлилися в аеропорту Сімферополя - виходжу і бачу невеличку радянську будівлю. І всього того, про що ти чув від своїх батьків - про пальми, про людей в білому одязі, про гори, про море – нічого цього немає. Натомість сільську місцевість. Я нічого не маю проти сільської місцевості, я дуже її люблю. Але ти летиш і уявляєш собі Ріо-де-Жанейро. Виходиш – а все не так, як уявляв. Мені тоді було 16 років. Я очікував на рай. Три дні потім у мене була депресія. Я не розумів, навіщо мене було обманювати. Сказали би правду, я був би готовий. Моя батьківщина ось вона отака, яка є. Через три дні мій двоюрідний брат повіз мене показати Бахчисарай і ландшафт почав змінюватись. Було спекотно, я відкрив віконце в машині і відчув запах лаванди. І цей спогад залишився зі мною на все життя. Першим емоційним враженням від батьківщини. Потім брат повіз мене в напрямку Великого кримського каньйону. Зупинився на повороті, звідки відкривався надзвичайний краєвид. Ми вийшли з машини, брат відкрив пляшку шампанського «Кримське», налив мені в одноразовий стаканчик і каже: «Випий». Я випив, а  він каже: «От тепер дивись: це твоя батьківщина».  - Що спільного є між українцями і кримськими татарами, окрім того, що Росія нас намагалась знищити? - Мені здається, багато чого. В нашому мовному світі, окрім слів «майдан», «тютюн», «сірники», «штани», «бочка», «козак», є багато спільного в музиці. Я колись ставив в рідному Кримсько-татарському театрі «Лісову пісню» за Лесею Українкою, і ми почали вивчати спорідненість: чи є вона в музичному світі українців і кримських татар. Балетмейстер нашого театру каже: «Слухай, а я одного разу був в Ужгороді й бачив їх танок аркан. Це точно наш танець, давай послухаєм!». Ми знайшли цю музику і слухаєм – а це наш народний танок. І музика така сама, і ці рухи по колу. У нас надзвичайно багато спільних, в тому числі, військових перемог, про які ми не завжди знаємо. - На жаль, ми більше говоримо про наші втрати. А коли говоримо про перемоги спільні з кримськими татарами, чи взагалі державотворчого значення, то все одно це якось оплакуємо, якщо навіть згадуємо... - Пам’ять – це добре і це конче потрібно кожній людині. Навіть якщо це сумні дати. Дата є маркером або нагадуванням про страшні події, щоб вони ніколи потім не повторилися. Але я з вами цілком згоден. Нам треба перестати виховувати в собі не комплекс жертви. Ми не жертви! Ми так багато перемагали - і спільно, й окремо. У нас, у вас надзвичайно велика історія здобутків і створень, починаючи з архітектури, державотворення і в різних напрямках життєдіяльності людини. Нам нема чого соромитись.

Росіян у Криму немає, як корінного народу. Вони - нацменшина

- Не тільки кримських татар, а й караїмів і кримчаків. - Для Вас особисто що це означає? - Це величезний крок. Мій друг, Арсен Джумаділов вчора написав, що це маленький крок для кримських татар і великий крок для України. Він вводить у міжнародну законодавчу площину наше визнання. Це дуже великий крок на шляху до внесення змін в Конституцію про отримання кримськими татарами права на свою національну територіальну автономію в складі незалежної України. Це підкреслює те, що Україна - демократична держава, що всі питання, які будуть пов’язані з Кримом, законодавчо будуть розв’язуватися відповідно до міжнародного права. В тому числі про розташування тої чи іншої військової бази на території Криму. Це величезна законодавча підтримка для тих, хто зараз перебуває в тимчасово окупованому Криму. - У Росії дуже агресивно відреагували на цей закон. - Звичайно, тому що росіян там немає як корінного народу. Вона там як нацменшина.

Російська імперія завжди програвала. Програє і цю війну

- Звичайно, я  хвилююся. У мене там двоє дітей, у мене там мої батьки, мій рід, народ, до якого я належу. Я не знаю, як вони витримують, щоб ми щодня робили тут все, щоб повернути де-факто, а не тільки де-юре, Крим у склад України. Напевно, будуть наслідки, будуть посилення репресій. Знову додасться дітей, які залишилися без своїх батьків. Окупанти забувають одну річ: нас не можна перемогти, такого не бувало. Знищити – так, а перемогти – ні. І всі свої війни, особливо те, що стосувалося Криму, Російська імперія програвала. Програє і цю. - Санкційні списки в Криму - вони мають бути? Ми маємо бути більш чіткі в своїх позиціях? - Кожна падлюка, яка, незалежно від прізвища і творчих здобутків, підтримує анексію Криму… Вона підтримує смерті людей, підтримує, що діти залишаться без батьків. Я бажаю кожному з них опинитися серед тих людей і подивитися їм в очі. Чи вони не розуміють, що вони є глашатаями, промовцями, що керуючись своєю популярністю, вони легалізують війну. Це люди, які самі жодного разу не потрапляли ані під вибух, ані під постріл. Якщо би разок прилетіло їм в будівлю якийсь 120-й калібр, то хотів би я подивитися на Філіпа Бедросовича. Хай приїде, хай спробує приїхати!

Жодного разу «рускіє морякі» там не перемагали

- На мою думку, це виключно бізнесове питання. Це бажання приховати бізнес-інтереси людей, які утримують канали. Їх не так багато. Ми всі знаємо ці імена. Вони постійно наводять приклади: от в Швейцарії чотири мови - і нічого. Але чомусь ніхто з них не каже, що людина, яка мешкає в французькому кантоні, не може влаштуватися на роботу в італомовний кантон, не знаючи мови цього кантону. Це неможливо на законодавчому рівні. Вони забувають, що британська демократична система, демократичний устрій, Королівський суд – це здобуток не однієї революції і не одної літри крові людської, яка була пролита. Вони забувають про те, що Франція пережила три революції, дуже криваві. Усе своє існування людство стоїть перед доволі простим вибором і, водночас, надзвичайно важким: чи ти будеш нагодований, житимеш під дахом, але на ланцюжку, чи ти будеш вільним і здобувати хліб свій власноруч. Хіба вони не знають, що 75% населення України і досі отримують будь-яку інформацію через телебачення? Звичайно, знають! Як можна обмінювати життя людей? Дуже смішно було почути від деяких кримчан пів байку, що місто Севастополь, як вони кажуть, «город русскіх моряков». Жодного разу «русскіє морякі» там не перемогли. Якщо почитати історію, їх просто залишали. Постійно командири їх залишали! Постійно це була історія боягузтва і зради.

Будь-який український президент змушений стати націоналістом

- Мені здається, що будь-який український президент урешті-решт змушений стати українським націоналістом. Не нацистом, а націоналістом. Те що ми спостерігаємо зараз, хіба не дивна річ? Я не міг уявити собі, що саме зараз, в цей час, буде ухвалений закон про корінні народи. Я не міг собі це уявити, що буду чути, читати заяви від президента нашої країни, адже рік тому він говорив інше.  Чи можемо казати про те, що людина змінюється? Так, людина має змінюватися! Мені здається, що певні свої домашні завдання, уроки і висновки робимо не тільки ми, громадяни цієї країни, а й ті, хто прийшов до влади на верхні щаблі.

Марія Шиманська, Олена Івашків