У Львові помер відомий лікар (фото)

Про місце, дату та час прощання з покійним - парастас та похорон, рідні та близькі  додатково повідомлять згодом...

Життєвий і творчий шлях Ярослава Володимировича: студент Львівського медичного інституту, лікар (1951), кандидат (1955) та доктор медичних наук (1968),  професор фізіолог (1972), завідувач кафедри, проходив вимушеними переміщеннями по регіонах Західної України: Львівський державний медичний університет імені Данила Галицького, Івано-Франківський державний медичний інститут, Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, академічні інститути м.Львова, дійсний член НТШ  (1992), історик медицини, член Міжнародного товариства істориків медицини (ISHM, 2003), державний стипендіат Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького (2004), почесний член Українського лікарського товариства (2005). 

Ярослав Ганіткевич народився 9 липня 1929 р. у м. Радехові на Львівщині в ремісничій родині Володимира і Катерини (з дому Никон) Ганіткевичів. Дитинство та шкільні роки його припали на періоди польського режиму, приходу Червоної Армії і масових депортацій українців у 1940-41 рр., німецько-фашистської окупації, часи визвольних змагань українського народу. Важко переживав смерть двоюрідного брата Богдана Андрейчука, якого “енкаведисти” арештували в школі в 9-му класі, а наступного 1942 р. замордували. Навчання у школі у цей період не  могло дати систематичних знань без самоосвіти. Юнак багато читав, збирав книжки з природознавства, психології, української літератури. Книга для Ярослава стала кращим другом на все подальше життя, товаришем у навчанні і в житті, “морською глибиною”, з якої ціною власних зусиль можна отримати перлини мудрості та пізнання. Згодом родинна бібліотека буде мати  біля 2000 книг і журналів. У школі Ярослав був одним з перших учнів, його обирали головою учнівського комітету. Але оскільки він не був комсомольцем, медалі не отримав

Ярослав Ганіткевич вступає на лікувальний факультет Львівського медичного інституту у 1946 р. У студентські роки багато часу проводив у лабораторіях і клініках інституту, а також у наукових бібліотеках Львова. Він глибше почав вивчати історію України, твори української національної культури: поезію Тараса Шевченка, Лесі Українки,  Івана Франка, філософію Григорія Сковороди, історію Михайла Грушевського. З їх іменами у Ярослава асоціювались ідеї відродження української державності, культури, науки, національної гідності народу у період повоєнних визвольних змагань ОУН-УПА. Його девізом стали Шевченкові слова: “...чужого навчайтесь і свого не цурайтесь”. Студент шукав істину у наукових дослідах та експериментах, де найменше проникла чужа ідеологія і брехлива пропаганда. В інституті з 2-го курсу почав працювати в гуртку кафедри нормальної фізіології. Виконав науково-дослідну роботу про рефлекторні впливи із сліпої кишки на нирки, яку згодом доповів на науковій студентській конференції. Пізніше брав участь у клінічних наукових гуртках, але найчастіше бував на кафедрі нормальної фізіології.

Після закінчення інституту у 1951 р. отримав диплом лікаря, працював у рідному Радехівському районі шкільним лікарем, лікарем-невропатологом. Деякий час працював у сільській лікарській дільниці у Новому Виткові, де народився і похований славний співак Олександр Мишуга, зацікавився матеріалами про його життя, бував на його могилі.

В аспірантуру при кафедрі нормальної фізіології, якою тоді завідував проф. Анатолій Маркович Воробйов, потрапив завдяки щасливому збігу обставин: рекомендований керівництвом активіст,  комсорг групи відмовився залишитись на теоретичній кафедрі, і  щоб не пропало місце прийняли Ярослава Ганіткевича. Цього ж 1951 року Ярослав одружився з Євгенією Бондар, лікарем-терапевтом. У 1953 р. у молодого подружжя народилася донька Ярослава. В умовах тоталітарного режиму, з його духовним гнітом, сім'я молодих інтелегентів намагалася зберегти національні звичаї та традиції, віру батьків, пам'ять предків та честь поколінь.

Зібрані за 20 років матеріали світової та української історії медицини,  опубліковані в різних виданнях, не завжди легко доступних. Ярослав Ганіткевич планує видати книжку «Матеріали до української історії медицини», яка буде продовженням  першої і єдиної такої  книжки київського професора  В.Плюща в еміграції «Матеріали до історії української медицини» (Мюнхен, 1968, 1975), Така книжка могла б стати посібником для викладачів і студентів медиків. З професором О.М. Голяченком (Тернопіль) Ярослав Ганіткевич  підготував першу оригінальну програму курсу історії медицини (2003) та перший український підручник історії медицини (2004, 2016), затверджені МОЗ. 

Професор Ганіткевич у співавтростві із акад. Л.Пирогом та групою вчених, учасників   конгресу СФУЛТ (Луганськ, 2002) підготували обґрунтоване звернення до МОН,  тоді залишили історію медицини. Тепер в таких умовах можуть розкупити  кілька тисяч примірників книжки по історії медицини.
За останні 8 років (2019 – 2026) Ярослав Ганіткевич опублікував у Києві, Львові, Нью-Йорку 12 статей про 125-річчя кафедри фізіології ЛДМІ, висловлювання Я.Окуневського о причинах поразки УНР, складний розвиток медицини в Україні, некрологи акад. Л.Пирога і проф. М. Ганіткевич, правда  про діяльність випускника Львівського медінституту В.Івасюка та ін. 

В умовах надзвичайно жорстокої агресивної війни трьохсотлітніх окупантів  в останні роки,  професор Ганіткевича дуже вболіває за долю України, за Збройні Сили України, за завершення війни, справедливий мир та перемогу Української держави, щоб дочекатись не тільки фізичної, але й духовної відбудови України, зокрема  зберегти та передати свою творчу спадщину для успішного розвитку наукової медицини, загальної освіти, автономії вищих шкіл, для розвитку української культури і науки,  усунення нарешті  наслідків насильної  вікової русифікації нашої мови, завершення декомунізації  у вищих школах, у суспільному житті, в умовах, коли Україна позбудеться панування «руzzкого міра», московської церкви.

За свою невтомну подвижницьку працю професор Ярослав Ганіткевич відзначений як Лауреат премії ім. Івана Огієнка (2004), нагороджений медалями НТШ (2009, 2013),  Мар’яна Панчишина (2009),  Golden Fleece 44-го конгресу ISHM (2014),  «За працю та звитягу в медицині»  (2019), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст. (2021), почесна медаль «125 років Лікарської комісії НТШ. Наукове товариство Шевченка 150» (2023), «З нагоди 150-річчя наукового товариства ім. Шевченка» (2023), отримав дипломи, почесні грамоти, подяки НАНУ, МОЗ, ректорату університету, Українського лікарського товариства,  Українського геральдичного товариства,  Союзу українок, Львівської єпархії УПЦ, УЛТПА, ЕСУ, Івана Драча, Павла Мовчана, міського голови Львова та ін.

Автор понад 530 публікацій, 27 книжок, співавтор програми історії медицини (2003) та підручника історії медицини (2004, 2016), понад 200 публікацій з історії медицини, близько 300 публікацій написані особисто. Відвідав 11 країн Європи і Америки, виступав з доповідями і брав участь у численних конгресах та з’їздах ВУЛТ, СФУЛТ, ISHM, Falk-симпозіумах та ін.  

Професор Ярослав Ганіткевич був надзвичайно працездатним,  сповненим творчих планів, із величезним багажем  знань для подальшому розвитку української науки до останніх днів свого життя. В планах професора були нові узагальнення зібраних матеріалів, довершення монографій присвячених видатному українському композитору, співаку та лікарю, жорстоко вбитого тоталітарним режимом Володимиру Івасюку, підготовка книги про українських лікарів, репресованих тоталітарним режимом, опрацювання матеріалів з історії української медицини, які найближчим часом будуть опубліковані, але яких автору вже не доведеться побачити. 

• ЛЬВІВ